Псалом 45

500 років тому назад Мартін Лютер був упевненим, що живе в останні дні. 1960 років тому апостол Павло також думав подібним чином. Віруючі Старого Заповіту, наприклад сини Кореєві, котрі написали 45 псалом, також дивилися на майбутнє зі сподіванням, що скоро з’явиться Син Божий і принесе останні дні.Ісус дав чітко зрозуміти, що ніхто на землі не зможе успішно передбачити той день, коли історія зазнає кінця, коли зупиниться годинник і кожна людина стоятиме перед судним престолом Господа Бога. Ми чекаємо. І одне ми можемо сказати зі впевненістю, що сьогодні на один день ближче до Останнього дня ніж учора.

Час проходить. Вже маємо листопад цього року. Ще трохи і буде вже Новий рік, а далі наступне Різдво та Богоявлення.

Здається, що Бог так далеко! Проте, ні – 45 Псалом нагадує нам, що Він близько. Здається, що Богові немає, що сказати! Проте, ні – 45 Псалом нагадує нам, що Бог промовляє ясно і достатньо. Здається, що Бог перестав діяти! Проте, ні – чи не збувається 45 Псалом, коли ми пригадуємо нещодавні події?

Здається, що нас цей рік не так сильно зачепив, як попередні три. Проте для зовнішнього світу цей рік, як і попередні, це рік руйнування. За останні 12 місяців ми маємо продовження війни на сході нашої країни, війна у Сирії зі величезними людськими жертвами, різноманітні теракти у різних країнах, теракти, до яких ми вже звикли; вбивчі урагани на Карибському морі, руйнівні землетруси в Мексиці, Японії та на кінець в Іраку та Ірані тільки декілька днів назад.

Багато людей тремтять, дивлячись у майбутнє. А що скажемо ми? Люди не хочуть чути більше поганих новин, а як щодо нас? Дуже багато людей запитують себе, чи є в усьому цьому добрий і благодатний Бог?

Могутня нам твердиня Бог! Мартін Лютер написав цей гімн спираючись на 45 Псалом, який ми сьогодні й розглянемо. Цей псалом має 11 віршів та поділений на три частини словом «села». Коли ми дивимось у майбутнє, добре знати, що Бог все ще там. І Він все ще є нашою Могутньою Твердинею, Могутньою Твердинею нашого життя у ці останні дні, і не тільки нашого, але й мільйонів людей, які ще не знають Ісуса Христа, як свого Спасителя.

Три частини Псалма – три важливі думки для нас. Перша – Бог недалеко! Він поруч. Нам не треба скрізь шукати за Ним. Друга – Бог говорить. Залишається послання правди, яке ми повинні чути, не зважаючи на шум сучасного життя. І третя – Бог заспокоює нас! Із проблемами та бідами, що поруч з нами, та новими, що чекають на нас, Він каже нам: «Спокійно!»

Прочитаємо до першої сели: «Бог для нас – охорона та сила, допомога в недолях, що часто трапляються, тому не лякаємось ми, як трясеться земля, і коли гори зсуваються в серце морів! Шумлять і киплять Його води, через велич Його тремтять гори» (2-4). – Земля трясеться.

 Віруючі можуть бути спокійними, навіть посеред найбільших потрясінь, оскільки Бог є їхньою могутньою твердинею. Його поміч завжди присутня, навіть при кінці світу. Неспокій, що описується цими віршами, може представляти різноманітні потрясіння, які приходять у цей світ крізь усю його історію. Пророк Ісая подібною мовою описує політичний неспокій серед народів: «Біда, рев численних народів, – гуркочуть, як гуркіт морів, і галас племен, – вони галасують, як гуркіт міцної води … та Він їм погрозить, і кожен далеко втече…» (Іс.17:12-13). Також ці вірші можуть нагадувати природні катастрофи, такі як землетруси і цунамі. Усі подібні потрясіння, природні чи спричинені людиною, є знаками і застереженнями кінця. Однак, ці вірші виповняться буквально і повністю Останнього Дня, коли цей всесвіт буде зруйнований. Земля та її гори здаються непорушними і незнищенними, проте і вони розчиняться цього дня. Навіть тоді віруючі будуть безпечними у Божих руках. Для віруючих Христове з’явлення спричинить радість, а не страх. Ісус каже: «Коли ж стане збуватися це, то випростуйтесь, і підійміть свої голови, – бо зближається ваше визволення!» (Лк.21:28). Хоча цей світ розплавиться у вогні суду, ми чекаємо на нове небо і нову землю, де «праведність на них пробуває» (2Пет.3:11-13). Бог недалеко, Він поруч – на відстані останнього нашого подиху.

Земля трясеться, але Місто не захитається! – до другої сели:

«Річка, – відлоги її веселять місто Боже, найсвятіше із місць пробування Всевишнього. Бог серед нього, – нехай не хитається, Бог поможе йому, коли ранок настане. Шуміли народи, хиталися царства, а Він голос подав Свій – і земля розпливлася. З нами Господь Саваот, наша твердиня – Бог Яковів» (5-8).

Після першої сели відбувається драматична зміна мови Псалма, зміна розбурханого неспокійного моря на тихий берег річки у Божому місті. Спокій переповнює все. Там, де скляне море оточує Божий престол (Об.4:6), ніхто не може зробити хвилі на небі. Небо і земля можуть трястися, проте місто Боже залишається недоторканним. Навіть найменший неспокій не порушить його миру.

Місто Боже – це церква, особливо церква, що в мирі на небесах (Євр.12:23-24). У 21 розділі книги Об’явлення та в книзі пророка Єзекеїля розділи 40 – 48 наш вічний дім описується як міцно укріплене місто, де Божі люди мешкають у повній безпеці. Морські води неспокійні та небезпечні, але Божа річка – спокійна і життєдайна. Відлоги цієї річки нагадують нам про чотири ріки Едену, які підтримували там життя. У цьому псалмі та в 22 розділі Об’явлення річка представляє життєдайну Божу силу, яка живитиме нас крізь вічність. 

Вже у цьому житті ми маємо досвід початку виповнення цих віршів. Господь захищає і оберігає Своє місто, тобто церкву, від руйнування і знищення. Оскільки Боже Слово живить нашу віру, його часто порівнюють з водами життя. Вже тепер ми знаходимось «на пасовиськах зелених», біля «тихої води» Псалма 22 (23). Однак, кінцеве виповнення віршів Псалмів 45 і 22 прийде лише на новому небі та на новій землі. Після темних віків світової історії, протягом яких здавалося, що гріх тріумфує, настане світанок нового дня. Божі люди радітимуть світлом ясного нового дня у Божій присутності. Бог промовляє, Він промовляє Свою втіху посередині Псалма. «З нами Господь Саваот, наша твердиня – Бог Яковів!» Села. (9-12):

«Ідіть, оглядайте Господні діла, – які руйнування вчинив на землі! Аж до краю землі припиняє Він війни, ламає Він лука й трощить списа, палить огнем колесниці! «Вгамуйтесь та знайте, що Бог Я, піднесусь між народами, піднесусь на землі!» З нами Господь Саваот, наша твердиня – Бог Яковів!»

 Ми можемо згадати багато випадків в історії, коли Господь втручався, щоб захистити Своїх людей від погибелі. Господь зберіг Ноя та його сім’ю в ковчезі підчас розбурханої стихії великого потопу. І через рік вони ввійшли у новий світ, омитий від насилля безбожності. Вранці, після відчайдушної втечі з Єгипту, народ Ізраїлю побачив як могутню армію фараона змивають води Червоного моря, подібно до того як змиваються водорості з морського берега. Після палкої вечірньої молитви до Господа і нічного сну, Єзекія пробуджується, щоб побачити, що армія чванькуватого ассирійського царя Санхеріва, яка оточила Єрусалим, розтала як сніг під сонцем. Бог захищав Лютера від папи та імператора допоки Реформація не була посаджена. Вже в наші дні Бог зруйнував стіну атеїстичного комунізму, що заважала поширенню Євангелія на значній частині світу.

Гордий ассирійський цар Санхерів трощив народи, приносячи страх і руйнування. Він зруйнував багато міст Юди, встановлюючи пам’ятники своїм перемогам. Він чванився, що ніхто, навіть Господь, не зупинить його від захоплення Єрусалиму. Він оточив місто, хвалячись, що піймав Єзекію як ту пташину в клітку. Він був настільки впевнений у своїй перемозі, що пропонував коні та колесниці юдейському цареві, тільки щоб той вивів своє військо на поле бою. Жителі Єрусалиму не могли зробити нічого. Вони були приречені. Тож Єзекію залишилось тільки одне: у молитві він описує стан справ, волаючи до Господа. Далі він ліг спати. Ассирійський цар також спав, йому снилася перемога. Під покровом нічної тиші, поки всі спали, Господній ангел пройшовся табором ассирійської армії. 185.000 трупів – Санхерів дізнався, що Господь Саваот, Бог Яковів – Могутня Твердиня Свого народу.

У 1517 Лютер прибиває до дверей Замкової церкви у Віттенберзі 95 тез, які закликали до обговорення фальшивого вчення Римської церкви. У продовж наступних років Лютер міцно стояв на Писанні проти погроз папи та імператора. Після того як лише він один сповідав своє знамените «На цьому стою» у Вормсі 1521 року, його життя було під такою смертельною небезпекою, що його друзі ховають Лютера у Вартбурзькому замку. Дві наймогутніші особи того часу, папа та імператор, постановили вкоротити йому віку і знищити Реформацію. Проте десять років Господь оберігав Лютера. На 1530 рік, коли лютеранські князі представили своє віросповідання в Ауґсбурзі, Реформація вже міцно вкоренилась. Щоб розділити відвагу, яку 45 Псалом давав йому в продовж цих небезпечних років, Лютер пише для своїх послідовників гімн «Могутня Нам Твердиня Бог». Цей гімн могутнім чином виражає дух упевненості 45 Псалма і передає усім нащадкам дух борні Реформації. Цей гімн, як і цей псалом, зміцнює церкву зустрічати усі небезпеки навіть сьогодні.

Божий захист церкви і духовний мир, який приносить Євангеліє, поширюючись світом, створюють ще один рівень виповнення слів 45 Псалма. Люди знаходять тут також відпочинок від нападів Сатани на їхні душі та сумління. Однак, повна і кінцева перемога буде досягнена лише, коли повернеться Христос. Коли Христос прийде на Суд, відбудеться «війна на завершення всіх війн». Повну відсутність війни ми пізнаємо лише на новому небі та новій землі, де запанує досконалий вічний духовний мир.

Так само як жителі Єрусалиму знаходили втіху в цьому псалмі, коли їхнє місто було оточене ворожим військом, так само як Лютер знаходив втіху в цьому псалмі, коли йому погрожували папа та імператор, так і ми можемо знаходити тут втіху при будь якій небезпеці, навіть при кінцевому руйнуванні світу вогнем. Слова «Вгамуйтесь та знайте» є одночасно докором для світу, що повстає проти Бога, так і запевненням миру для нас, Його людей. Амінь.

Покрова

Хто зверху приходить, – Той над усіма. Хто походить із землі, то той земний, і говорить по-земному. Хто приходить із неба, Той над усіма (Ів.3:31).
Ці Богом натхненні слова Івана Христителя, що записані апостолом Іваном у його Євангеліє, дозволять нам розібратися, яку Покрову нам слід святкувати і Хто є нашою справжньою Покровою. Бо що каже людське передання?
У 910 році в одному з Константинопольських храмів юродивому Андрію і його учню Епифанію з’явилася в оточенні ангелів та святих Божа Мати, яка простягла над молільниками біле покривало (омофор). І як наслідок цього з’явлення, зовнішні вороги Константинополя були розбиті під його стінами. Згодом, це свято стало популярне і в Україні, де склали ще декілька подібних чудотворних легенд, пов’язаних із заступництвом Діви Марії. За приклад однієї з таких легенд може послужити для нас історія Почаївської Успенської лаври зі чудотворною іконою Божої Матері на чолі. Чи скажімо, той факт, що українське козацтво має Покрову за день свого заснування.
Природній людині властиво, попри всі її внутрішні страхи та відчуття провини, зосереджувати свою увагу на зовнішніх ворогах і приписувати їм усі свої негаразди, проблеми та гріхи. Так сучасна людина дуже часто, через своє власне безсилля, всю провину за своє розбите життя кладе на несприятливі соціально-економічні умови, війну зі зовнішнім агресором, злочинну діяльність уряду, чи на зажерливих родичів або сусідів, які не дають їй, розправивши крила, жити. Стародавня людина також, перебуваючи у постійній небезпеці щодо власного життя чи то від воєн, чи то від голоду, чи то від хвороб, часто ховала від себе свій гріх і провину за нього, шукаючи зовнішнього ворога, а отже і заступництва від нього. Навіть, якщо ліками від такого безсилля ставала легенда, остання, все таки, відображала внутрішню природу самої грішної людини, і через те, була надзвичайно привабливою та бажаною.
Давайте, все таки, тверезо подивимось на наш з вами природній стан і без жодних образ будемо його визнавати. Де знаходиться наша головна проблема, зовні нас, чи всередині нас? Який ворог є завзятішим і лютішим, той, що всередині нас, чи той, що зовні? Наш гріх, наша грішна природа, чи злочинний світ із дияволом, що зовні нас? Які відносини зазнали найбільшого руйнування: наші з Богом, чи наші з ближнім? На що нам слід звертати нашу первинну увагу: на наше безсилля і провину наших зовнішніх ворогів, чи наше безсилля і нашу власну провину та гріх?
А що каже на все це Слово Боже, Богонадхненне Святе Писання? Що каже Біблія? А Писання каже:
Отож, я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя (Пс.50:7);
Що вродилося з тіла – є тіло (Ів.3:6);
Бо нахил людського серця лихий від віку його молодого (1М.8:21);
Бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави (Рим.3:23);
Нема праведного ані одного (Рим.3:10);
Бо думка тілесна – то смерть…, думка-бо тілесна – ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може (Рим.8:6, 7);
Людське серце найлукавіше над все та невигойне (Єр.17:9);
Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги (Мт.15:19).
Отже, де наша головна проблема: зовні нас, чи всередині нас?
Саме через те, що наша головна проблема знаходиться всередині нас, стародавні отці сповідали, проголошуючи Біблійну правду про Сина Божого: «Він для нас, людей, і заради нашого спасіння зійшов з небес, і втілився від Святого Духа і Діви Марії, і стався людиною. І був розп’ятий за нас за Понтія Пилата, і страждав, і був похований. І воскрес на третій день згідно з Писанням» (Нікейський символ віри). Що повністю відповідає тому, що пише апостол Павло про Щасливий обмін: «Бо Того, Хто не відав гріха, Він (Бог) учинив замість нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!» (2Кор.5:21). Відповідно до Святого Писання Бог зараховує наш гріх Синові, а нам Його праведність.
І справді, якщо говорити про Покрову, тоді нам, перш за все, потрібно говорити про Покрову від наших внутрішніх ворогів: гріха і провини. І тоді справжньою нашою Покровою жодне твориво бути не може, а лише Син Божий, що стався людиною, як написано про наше виправдання і примирення: «Виправдовуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву примирення [покриттям] в крові Його, через віру» (Рим.3:24, 25); «бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини» (2Кор.5:18).
Через те, єдиною нашою Покровою може бути лише наш Єдиний Первосвященик, Котрий є постійним Заступником нашим, як це пише апостол Іван: «А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, – Ісуса Христа, Праведного. Він ублагання [покриття] за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу» (1Ів.2:1, 2). Через те і пише апостол Павло, маючи справжню Покрову від гріха, смерті та влади диявола: «Отож, виправдавшись вірою, маємо мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа, через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, що в ній стоїмо, і хвалимось надією слави Божої» (Рим.5:1, 2).
Справді, лише Ісус Христос, правдива людина і правдивий Бог в одній Особі, є нашою справжньою і єдиною Покровою. Бо ще про Кого таке написано? – «Отець любить Сина, і дав усе в Його руку» (Ів.3:35). Чи Хто інший, крім Ісуса міг про Себе сказати таке? – «Дана Мені всяка влада на небі й на землі … І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку» (Мт.28:18, 20).
Там, де двоє чи троє зберуться у Його Ім’я, там є їхня Покрова, Той, що Своїм Словом проголошує покриття усіх їхніх гріхів, Той, що зодягає їх у покрову Своєї праведності у Хрищенні, Той, що годує Своїми правдивими тілом і кров’ю у Господній Вечері, запечатуючи у самісінькі їхні вуста покрову втіхи та зміцнення віри.
Через те, якщо хтось створює для себе якусь Покрову, окрім Втіленого Бога, навіть, якщо це буде Богородиця, молиться до своєї придуманої покрови, яка є ніщо інше, як обмежене твориво, тоді він перечить Слову Божому, котре каже: «Один-бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми, – людина Христос Ісус, що дав Самого Себе на викуп за всіх» (1Тим.2:5, 6). Бо створюючи для себе іншу покрову, людина приписує їй всюдисущість, що належить лише Богові. Бо молячись до якоїсь іншої покрови, крім Христа-Спаса, людина приписує їй всевидючість, що також належить лише Богові. Бо мати собі за покрову когось іншого, крім Втіленого Бога, означає забирати від Христа Ісуса Його славу, заслугу та силу і віддавати їх поставленому перед собою ідолу, створеному за образом і подобою грішної людини, що перечить Першій Заповіді: «Нехай не буде тобі інших богів передо Мною!»
Тоді справді виходить те, що каже Іван: Хто зверху приходить, – Той над усіма. Хто походить із землі, то той земний, і говорить по-земному. Хто приходить із неба, Той над усіма (Ів.3:31). Тож маючи таке велике число правдивих свідчень, полишімо старі земні звички і пориньмо вірою вгору, промовляючи разом зі Псалмистом: «Хто живе під покровом Всевишнього, хто в тіні Всемогутнього мешкає, той скаже до Господа: «Охороно моя та твердиня моя, Боже мій» – я надіюсь на Нього!» (Пс.90:1, 2). Заради Христа. Амінь.